25 листопада, у Міжнародний день із протидії гендерному насильству, розпочинається всесвітня кампанія “16 днів з подолання насильства”, ініційована колишнім Генеральним Секретарем ООН Пан Гі Муном. Кампанія триває до іншої знакової для міжнародної спільноти дати – Дня прав людини (10 грудня).

Під гендерним насильством мається на увазі насильство, яке чинять здебільшого чоловіки проти переважно жінок. Оскільки агресивної поведінки очікують саме від чоловіків, то вони – група, яка чинить насильство будь-якого типу і яка так само страждає від насильства (у війнах, розбоях, вуличному насильстві тощо). Тобто, передусім чоловіки є як агресорами, так і жертвами насильницької поведінки. Але є певні типи насильства, де жертви – переважно жінки.

Тому Організація Об’єднаних Націй вирішила виділити окремий тип насильства – гендерне насильство або насильство проти жінок, в основі якого лежать владні стосунки між чоловіками й жінками. У 1993 році була прийнята Декларація ООН про викорінення насильства щодо жінок . У статті 1 дане визначення насильства проти жінок: “довільний акт насильства, скоєний на підставі статевої ознаки, який спричиняє або може спричинити фізичний, статевий чи психологічний збиток або страждання жінкам, а також загрози скоєння таких актів, примусове чи довільне позбавлення свободи або особистого життя”.

Найпоширенішими видами гендерного насильства у світі вважають згвалтування, домашнє насильство (або насильство в сім’ї), проституцію, секс-торгівлю, сексуальні домагання.

Окрім того, розповсюджені у світі також приклади гендерного насильства, які пояснюються так званою культурою, традиціями та звичаями. Наприклад, ранні або дитячі (часто примусові) шлюби, обрізання жіночих статевих органів, убивство честі.

Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) привертає окрему увагу до сексуального насильства щодо жінок із боку інтимного партнера

Однією з найбільш поширених форм гендерного насильства вважається так зване домашнє насильство або “насильство в сім’ї”, якщо говорити мовою українського законодавства.

У 2001 році був прийнятий Закон України “Про попередження насильства в сім’ї” – перший у колишніх радянських республіках спеціальний законодавчий акт, який спонукає до боротьби з побутовим насильством. Відповідно до цього закону, насильство в сiм’ї – це будь-якi умиснi дiї фiзичного, сексуального, психологiчного чи економiчного спрямування одного члена сiм’ї по вiдношенню до iншого члена сiм’ї, якщо цi дiї порушують конституцiйнi права i свободи члена сiм’ї як людини та громадянина й наносять йому моральну шкоду, шкоду його фiзичному чи психiчному здоров’ю. Окрім того, у Законі України “Про попередження насильства в сім’ї” виділено 4 типи насильства в сім’ї – фізичне, психологічне, економічне, сексуальне.

Але цей Закон містить низку проблем, серед яких – брак реальних механізмів допомоги жертвам насильства. Тому важливим є інший документ – Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (Стамбульська Конвенція) – це перший юридично обов’язковий інструмент з цього питання на європейському рівні, а також один із найбільш перспективних міжнародних договорів у цій галузі. Конвенція закріплює абсолютну неприпустимість насильства щодо жінок і домашнього насильства. Попри значні позитивні зрушення в державних політиці і практиці, різноманітні форми насильства щодо жінок продовжують залишатися поширеною проблемою на всіх рівнях суспільства в усіх державах-членах Ради Європи, у тому числі в Україні.